Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбург)

Поет і січовий стрілець

Вільгельм фон Габсбурґ, народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, що знаходився близько м. Пули (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі на острові Лошинь в тогочасній Австро-Угорській провінції Істрія. Батько, архикнязь Кароль Стефан  був там тоді з сім'єю як адмірал Маринарки. Матір Марія-Тереза походить із італійського роду кн. Тосканських. Він був шостою дитиною в сім'ї Габсбургів. Першим у сім'ї народився 1889 р. - Кароль-Альбрехт, 1894 р. – брат Лєо, 1884 р. - сетра Леонора, 1887 р. - сестра Рената і Мехтільда - 1892 р., всі народилися в Полі. Матір найбільше любила Вільгельма. До 12 років він жив в Полі і на острові Люсін (близько Полі), так що його рідна мова італійська і з своєю матір'ю він спілкувався (в переписках) виключно італійською мовою, і в дома вони завжди говорили італійською, але з батьком- німецькою

Коли йому було 6 років він почав вчитися приватно, в дома. Його першим вчителем був тірольський німець Ганс Салєр. Спочатку він вчився разом з другим братом, пізніше сам. Таке навчання тривало до 1912 року, цього ж року він здав матуру в реальній школі у Відні (IV квартал). Вчителями були німці і французи, лише одна англійка. В школі він вчив три мови: італійську, французьку і англійську.

Батько покинув Маринарку, коли він мав около 12 літ. Він чоловік модерних переконань, покинувши маринарку, осів на стало в м.Живець у Західній Галичині, де одержав в спадку добра по архикн. Альбрехті. Тут, у їхньому домі бувала польська шляхта, і хлопець вивчив польську мову . Його сестра Матильда, вийшла заміж за представника спольщеного українського роду князя Ольгерда Чарторийського, від якого він вперше й почув про українців. Князь погано відзивався про українців, називав їх розбишаками і бандитами, але реакція на такий опис «українських дикунів» у Вільгельма була зворотньою. Ці не дуже принадні вислови польського магната на адресу гуцулів викликали інтерес в хлопця, який вирішив познайомитися з їхнім побутом. Тому, коли йому виповнилося 15 років він втік з дому, і поїздами добрався до Українських Карпат, звідки й почалося його життя на українській землі, тут почалася його українська біографія. 

Життя в Україні  

У Карпатах він знайомився з українцями, з традиціями і життям гуцулів. Тиждень серед верховинців став вирішальним етапом у його житті. Він вчився в військовій академії у Вінер-Нойштадті, де й поступово вивчав українську мову. У 1915 році в ранзі ріттмейстра (сотника) опинився в 13 полку уланів, в якому служили майже виключно українці з Золочівщини. Саме тут вояк з Тернопільщини Приймак, навчив хлопця любити українську пісню, бо вчив він його говорити українською саме на піснях. Саме тут Вільгельм встановив зв`язки з Українськими січовими стрільцями - Н. Гірняком і Г. Коссаком.
Вже у 1917 р. йому вдалося перешкодити ліквідації формації УСС після того, як польські легіони зрадили, перейшовши на фронті на сторону Росії - така загроза на УСС нависала знову внаслідок польських інтриг. Також, він відіграв закулісну роль під час мирових переговорів Центральних держав з Центральною Радою в Бересті-Литовському. В 1916 році він став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, зокрема з головою Української Парламентарної Репрезентації - Євгеном Петрушкевичем. У 1919 р. разом із спеціальною комісією опрацював план реорганізації УНР. У Бухаресті, добився від румунського уряду дозволу на переїзд українських військовополонених із Заходу, для формування тих частин армії УНР, які взяли участь у Першому зимовому поході в Україну. Коли після Берестейського миру, німецькі й австро-угорські війська почали проганяти російських більшовиків з України та використовували цю нагоду для окупації Східної України, Вільгельм добився від імператора Карла I командування над Українськими Січовими Стрільцям, куренем який був уже на Сході. Так виникла "Група ерцгерцог Вільгельм". На початку квітня 1918 року він фактично став командувати УСС-ами. Під його командуванням УСС-ам вдалося розгорнути широкі воєнні дії, взяти Херсон, Нікополь,, Олександрію (тепер Запоріжжя), Катеринослав (тепер Дніпропетровськ), а у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) він намагався утворити другий полк УСС. А вже навесні 1019 року у Станиславові він став полковником Українських Січових Стрільців.

Після 1920 р. він опинився в еміграції, жив він в різних містах і країнах, але найбільше в Відні і Парижі, деякий час перебував в Іспанії та Англії. Хоча, Габсбург був за межами країни, але спочатку приймав активну участь у житті української діаспори в Австрії. У 1921 р. в Відні виникло Українське національне вільнокозацьке товариство, яке обрало головою управи Габсбурга-Вишиваного. Він все ще користувався великою популярність серед українців, і тому розглядався як потенційний кандидат на український трон. Однак, у номері газети "Соборна Україна"  (яку випускало товариство), за 19 червня 1921 року, він однозначно заперечив свої претензії на верховну владу в Україні. Окрім політичних справ, він займався власним бізнесом. Знаходився під наглядом Гестапо. Після війни він продовжував займатися власним бізнесом - мав лакофарбовий завод у Відні. Тут він одружився і мав двох синів - Піча і Франца. 

Літературна діяльність

У Відні в 1921 році випустив збірку своїх віршів, яка називається "Минають дні". Він дописував статті до українського журналу "Соборна Україна", а також до інших україномовних видань в діаспорі. Збірку "Минають дні" він присвятив своїм бойовим товаришам по УСС. До збірки входять 23 поезії. Для своїх побратимів він писав:

Незнаним героя

Заздрю я тим, котрі в землі
Вже сплять,
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати...

Арешт і Смерть

Після закінчення війни, під час окупації Відня в 1944 - 1947 рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за Габсбургом. Привід для арешту з`явився, коли агент французької розвідки капітан Пеліс`є мав зустріч з Вільгельмом у Відні. Тому, 26 серпня 1947 р. Вільгельма Габсбурга разом з  Романом Новосадом (був представником ОУН в еміграції) було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлс-Баденської тюрми, де велося попереднє слідство. Його звинувачували у шпигунській діяльності із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та в зв`язках з ОУН. Наприкінці листопада 1947 р. Вільгельма Габсбурга перевели до Лук`янівської тюрми Києва, де тривало слідство. Протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися у всьому, що йому пред`явили. Однак, він заперечував свою причетність до всього, що йому говорили. Він відмовився називати прізвища і імена своїх друзів та вигадувати наклепи на соратників по еміграції. Слідчі рекомендували йому 25 років ув`язнення в радянських таборах, однак ця рекомендація і наступний вирок залишився невиконаним. Умови утримання в тюрмі та брак медичного догляду привели до захворювання Габсбурга на туберкульоз. У нього був двосторонній туберкульоз, від якого він помер о 3-й годині ночі 18 серпня 1948 року в тюремній лікарні. Помер Вільгельм Габсбург на 55-му році життя. Не збереглося навіть відомостей про його місце захоронення - ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук`янівстького цвинтаря Києва без будь-яких позначень. 

В часи перебудови і переоцінки діяльності Сталіна та його секретних служб справа Габсбурга була знову переглянута комісією і 16 січня 1989 року його було посмертно реабілітовано і виправдано.